Снився сон мені. Я – це маятник.
Піді мною горить вогонь.
Пропускає вогонь, як митник,
Теплоту від твоїх долонь,
Всі слова твої, вчинки, дії,
Від обіймів до позіхань.
Всі безмежні мої надії,
Всю бездонність моїх зітхань…
Відхиляюся вправо, вліво,
То у відчай, то у розмай.
То безодня внизу, то диво,
То чужи́на, то рідний край.
Коливаюся неодмінно
Від любові і до жалю́.
Не вбачаю у тім провини.
То ненавиджу, то люблю.
Радиш ти мені зупинитись,
Не злітати то вниз, то вгору.
Та від гойдалок тих – звільнитись.
Опинитися десь знадвору.
Там така собі мертва тиша…
Рівновага твердої скелі.
Так надійно та так спокійно.
Рівномірно, як у пустелі.
Ні, я хочу-таки страждати,
Цілувати, радіти, кохати!
Руки зіб`ю у кров для того,
Щоб той маятник розхитати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2023
автор: Ірина Лівобережна