Гойдається сміття тихесенько на хвилях
І дах будинку поряд, та диван.
В уламках обрій весь - допоки видно,
Що ними дістає з води до хмар.
Принесене сюди бурхливою водою,
Бо та змітала на своїм шляху,
Нещадно нищила смертельною стіною
Усе живе без жалості, страху.
Тепер лиш сонце вперто вибирає воду
З обшивки меблів, що пливуть й кусків,
Уже намоклих знизу і важких зісподу...
Тримає їх - біді наперекір.
І гонить хвилями вечірнього прибою,
Під впливом сили бризових вітрів,
Очищених й обмитих піною морською,
Й прибитих до піщаних берегів.
І ніби, море мовить людям: "Забирайте,
Ось тут усе, що ще змогло спасти,
Я плачу разом з вами у скорботі.. знайте:
Такої не чекало й я біди."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2023
автор: Ольга Калина