Принишкнув світ. А після стався вибух.
Й пішла вода вбивати все живе.
Смерть тютюном наповнювала цибух.
Дніпро сказився, стогне, аж реве…
А, що москаль? Із пафосом дивився,
як тоне степ у вирі водяній,
ще повилазять очі тобі, вбивця,
й згадаєш Божу заповідь – не вбий!
Та буде пізно, буде надто пізно
звізда кремля тебе не вбереже.
Уже стоїть на злеті птах залізний
і срібна куля зроблена уже.
11.06.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2023
автор: Микола Соболь