Наступного дня Павлик вже стояв під дверима баби Олени разом із Богданом, Сергієм і Світланкою. Хлопчик і сам не знав як він переконав їх прийти, але діти стояли та чекали.
– Бабо Олено, – гукнув Павлик.
– Ти тихіше кричиш, ніж твоя бабця, – промовив хтось із кутка, де стояв диван. – Заходьте.
Павлик зайшов перший, решта дітей трохи боязко зайшли за ним, а коли побачили бабу Олену, то взагалі застигли на місці. Світланка особливо злякалася, але від хлопців не відходила ні на крок. Баба Олена тільки скривилася у посмішці.
– Та не відьма я, – промовила вона, – а казкарка. Чого ви боїтеся?
– Ми… не боїмося, – трохи запинаючись сказав Богдан.
– Тоді сідайте і слухайте казку або йдіть додому і не заважайте мені, – сказала баба Олена.
Діти миттю послухалися і посідали на вільній від безладу частині підлоги. Баба Олена трошки нахилилася, щоб роздивитися дітей, а потім назвала кожного по імені, що здивувало малих. Тільки один Павлик не здивувався, бо баба Олена справді була незвичайною.
– Я розповім вам казку про хлопчика-розбишаку, – почала баба Олена, – але якого любили всі дорослі, бо він був маленьким хитруном. Коли його батьки поспішали на якусь роботу і кликали його, він хоч допомагав, але старався знайти причину втекти. Одного разу, коли батько кликав його на город, він сказав, що пообіцяв допомогти на фермі біля худоби, але насправді він цілий день пробайдикував, а робітники ще й прикрили його, бо дуже любили історії малого. Тільки таке поведінка трохи зашкодила йому, бо хлопчик виріс і став гордівливим юнаком, а потім чоловіком. Він думав, що він все вже вміє і знає, але це було не так, бо одного зимового дня він образив дівчинку, яка жила по сусідству з ним. Дівчинка була доброю і старалася допомогти всім, хто її попросить, але одного разу вона випадково відмовила в допомозі і отримала добрячого стусана від нашого гордівливого героя.
Йшли роки і чоловік перетворився на дідуся. І от він почув про особливе місце, куди не можуть потрапити звичайні люди. Йому сильно захотілося відвідати те місце, але не міг потрапити, поки не зустрів одну чарівницю.
– Чому я не можу потрапити туди? – запитав він її.
– Можеш, – відповіла чарівниця, – просто поговори із своєю сусідкою.
Дідусь довго не думав, одразу направився до дівчини. Стара знайома зустріла його із посмішкою на вустах і із любов’ю в серці. Не було в її погляді зла, а душа була наповнена світлом. Тут до дідуся дійшло, що він помилився стосовно цієї людини, йому стало соромно, але його сусідка заспокоїла його.
– Мені чогось страшно, – промовив він і побілів, як стіна.
– Не бійтеся, – сказала дівчина, – я вас не залишу.
Вони обнялися і дідусь на прощання промовив слова, які ніколи і нікому так лагідно не казав: «Моя рідненька, приходь в гості…»
Баба Олена замовчала, а діти дивилися на неї із відкритими ротами. Ніхто не наважувався заговорити, тільки Павлик вирішив запитати.
– А що було далі? – запитав він.
– Як в будь-якій казці, щасливий кінець, – відповіла баба Олена, – хоча може для когось він не щасливий, але в будь-якому разі, в кожного він свій.
Діти не зрозуміли, коли баба Олена сказала, що на сьогодні все і вона чекає їх взавтра. Вже за хвірткою вони переглянулися, але їм все ще не було, що сказати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2023
автор: Masha Syv