[i]Навіть заслухані бувають непочутими...[/i]
Вона його слухала днями й поночі,
Розмови затяжливо бігли вперед.
Усім нам потрібно, щоб слухали очі,
Коли відтісняють від тиші мольберт...
Вона не зітхала. Без болю і крику
Сипала вдавану пісню мовчань.
Він не навчився і ранив утіху...
Між ними стояло безмежжя вагань.
Аби зупинився й почув її серце,
В якому вмирала суха простота.
Душа її, світле, глибинне озерце,
Йому не під силу,..немов каяття...
І ось вона в ролі німої слухачки,
Знімає із себе жилаву росу.
Він знову говорить із духом морячки,
Що ніжно вплітає у вітер імлу...
01.06.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2023
автор: Сара Ґоллард