Похмурий ранок в кабінеті генерала:
Канапка з сиром, келих коньяку -
На срібній таці вже його чекала,
На службу дзвони звали на даху.
Прислухався: що саме били дзвони.
У дзеркалі побачив власну масу,
Помилувався на свої погони,
Натяг ізверху в позолоті рясу.
Наган із кобурою заховав,
В хресті, на пузі - нагородний кортик,
В кишеню ліву Стечкіна* поклав -
Родзинка, тобто, вишенька на тортик!
Принесли пошту й папку рапортів,
Доноси й аналітика окремо...
Усе те, розгрібаючи, спітнів -
Найважчою вдавалася проблема:
Усі віряни вже клянуть війну,
Їх діти за кордон хто як тікають -
Бо краще вже узріти Колиму,
Прокляття церкви паству не лякають.
Усе летить у прірву! Три чорти!
Стратегію загальну тре міняти:
Не тридцять три — лишаємо лиш три
І хтось Його ще має розіпʼяти.
За “руський мир” страждатиме дитина.
Нехай єврей, але російськомовний...
Замріяв він, проте лише хвилину:
В біленьких трусиках малеча (безумовно).
Перед очима постає картина:
Маса вірян і черга в військомати...
Усі у однострої за годину
Отримали набої й автомати.
Поправив, як папаху, єпітрахіль,
Узяв до рук обидва пістолети,
Скомандував: Вперед! За мною, накер!
Заблимали на плечах еполети.
Яка жадана і казкова мить!
Та мрія, як будяк на білих штанях.
Не доведи кому це пережить -
Як люлька коноплі тебе дурманить.
Після півлітри - розриває груди,
На очі напливає наче мана,
Примарюється справді звідусюди
Шепоче: діставай свого Нагана !!!
Навіть Отой, що вісить на хресті,
Піднявши брови, із його глузує:
Іди молись, служи своїй меті -
Лише тоді вона чогось вартує.
Коли пустою лишилася кварта,
У голові насупився туман -
Той, із хреста, вже відпускає жарти:
Ти генерал? Ні, ти - дурний баран!
Мов у бика враз налилися очі,
Дістав з під ряси оба пістолети
І став стріляти вправно проти ночі
По черзі із двох рук або дуплетом.
Під музику від Вагнера та Баха,
Між кільцями дешевого кальяну
Ішов у бій той генерал-рубаха,
Цитуючи всі сури із Корану.
Патрони закінчилися нарешті
Шпалери розійшлися і між них
Йшов привид батька Гамлета без мештів
Піп-генерал злякався і притих.
Ну що, герой? Ти мабуть переміг
Всіх комарів, джмелів, а може мух?
Здолав мороз або торішній сніг -
Неможна вбити безтілесний дух!
Яка б страшенна за тобою сила
Ракети, пістолети, автомати...
Убити можна лише тіло -
Та дух вона не може подолати!
І будь-які чіпляй собі погони
Кордони став, май армії які,
Дух же не має меж і перепонів,
Його не переможуть вояки.
Незламний дух незламного народу!
Над ним не владні смерть, боги чи час!
Ні війни, ні потопи, ні негоди,
Ні золото, ні гроші, блиск прикрас...
Уся та зброя, про яку ти мариш -
То як комаха на слоновій дупі
Твій “руський мір” він миру не товариш -
Не мʼясо то, а то лиш муха в супі.
Ти як собака все життя служив -
За кістку ладен щохвилини вмерти
Невже і досі ще не зрозумів:
Кривавому тирану треба жертви.
Ти згоден вмерти за свого тирана?
Ти віриш в маячню його і досі?
То діставай і Стєчкіна й Нагана
Застрелься сам отак “по македонські”
Імʼя своє залишиш у віках -
Бо так з двох рук ніхто ще не стрілявся
Нехай душа іде на божий страх!
І дивлячись в обличчя розсміявся.
Це є найкраще що ти міг зробити
Казали люди, а ти їх не сердь:
Ти мріяв, як собака вік служити -
Отож собаці і собача смерть!
На цвинтарі, на поховальній дошці,
Такі слова по собі залишив:
Він слави прагнув наче Македонський,
Але життя негідне він прожив.
Бажав лежати трупом в Мавзолеї,
Взірцем у памʼяті народу на віки,
Як Сталін, як брехливий Ленін,
Немов відомі постаті й зірки.
Але богиня Слава справедлива,
І правду кажуть люди: не дурна!
Дарує те, що заслужив наживо -
Лай ном прожив — тримай славу ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2023
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)