Думок квітучих оберемок
Скотивсь за обрій, мов вінець –
Давно існуємо окремо –
Тож обернувся недаремно
В окрайку неба унівець*.
Мабуть, тому садів вишневість
В рядки віршів не полягла –
Зринає на поверхню щемність –
У тих віршах лише дощевість,
Безжальна сквира та імла.
Новий тримаю оберемок,
Бо той пішов у небуття –
Ми існували з ним окремо –
Тож споріднився недаремно
Вишневий сад із сум'яттям.
02.05.2023
*Внівець (унівець) обернутися (піти і т. ін.) — стати нічим, розвіятися.
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2023
автор: Олена Студникова