Вночі прокинувсь, а в кутку сидить
Незрозуміле щось і наче плаче,
Ти хто? – спитав. Воно до мене: Цить!
Мовчи, нещасний, я – твоя Удача.
Я змалку за тобою по п*ятах,
Та ти ж таке тупе, не бачиш мене,
Тебе я хочу витягти з невдах,
А ти кудись тікаєш, мов скажений.
Захочу-ж бо підкинути грошей,
Чи вирішу тобі кохання дати,
Грошима ти гидуєш, та й і ще
Дівчат гарненьких не ведеш до хати.
От думаю: та хай вже йому грець,
Навіщо я приперлась серед ночі?..
Своєї долі ти такий творець,
Що наслідків я бачити не хочу.
Живи як знаєш, а мені пора,
Навряд коли побачимося знову,
А я сказав: Та човгай вже, стара,
Тут і без тебе настрій геть хріновий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2023
автор: Алексей Мелешев