«Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі…»
(Франческо Петрарка)
Порожнеча трамвайних колій:
Оберемок кульбаб – для вінку,
Що обернувся в годинника:
Показує час для крислатого дерева
Пізнання добра і зла актуального –
Коли цвісти, коли зеленіти,
Коли плоди губити в траву-безодню
Безіменну, густу – наче чорне дзеркало:
В яке дивишся, а бачиш мурах і коників:
І не знайти жодного соковитого яблука:
Лише мушлі-каурі: теж достиглі.
А святий Станіслав на дорозі-пустищі
Голосить про місто вічної молодості:
Нам про нього мріяти, а йому плакати,
Комусь мурувати, комусь нидіти.
Комусь – не нам, тамплієрам таємним.
Як ніч – то Кабірів згадую –
Друзів вогню, світил і землі чорної,
Масної як Всесвіт. І такої ж темної.
Місто, де жодної трамвайної колії,
Жодної рейки пожежної, алярмової
(Кому бити, кому слухати, кому чавуніти)
Місто, де кульбаби щовечора пахнуть
Медом сонячним та чорними бджолами,
Де святий Станіслав написав на цеглинах
Пророцтво.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2023
автор: Артур Сіренко