И стоит помнить, что эти вот голоса,
что продолжат звучать и потом, что заполнят собой
периметр будущего –
будут голосами тех, кто уцелел.
Именно тех, кто уцелел.
Потом будет музыка. Будут писаться стихи.
Много стихов будет о невозможности
поэзии после газовых камер, о неуместности
литературы в залах судебных заседаний.
Но продолжится музыка и продолжится литература.
Напишут её те, кто уцелел.
И читать будут те, кто уцелел.
Те, кто получит возможность любить.
Или не любить.
О смерти трудно свидетельствовать,
когда сидишь с ней на соседних
полках плацкарта. Мешает запах
горелой кожи. Мешает отсутствие
у ней дыхания.
Поэтому по-настоящему говорить о ней
начнут после того, как она сойдет на ночной
безымянной станции.
Говорить будут разное.
Ведь и слышали от неё разное.
Память станет водить нас, как ведьма
в тумане, бросать нас в ямы и воронки,
сделает нас беспомощными в нашем желании
говорить от имени тех, кто остался в живых.
Стыд сделает наши голоса высокими,
неточными, непонятными.
Гнев будет мешать нам слушать
ангельское пение весенней поры.
Но и в самые печальные дни
кружи надо мной –
птица доверия.
И в самые глухие времена,
среди шума и оцепенения,
будь со мною, речь –
речь сомнения,
речь утешения,
речь благодарности.
10.04.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
І варто пам’ятати, що ось ці голоси,
які далі лунатимуть, які заповнять собою
периметр майбутнього –
це будуть голоси тих, хто вцілів.
Саме тих, хто вцілів.
Далі буде музика. Будуть писатися вірші.
Багато віршів будуть про неможливість
поезії після газових камер, про недоречність
літератури в залах судових засідань.
Але далі буде музика і далі буде література.
Писатимуть її ті, хто вцілів.
І читати буду ті, хто вцілів.
Ті, хто отримає можливість любити.
Чи не любити.
Про смерть складно свідчити,
коли сидиш із нею на сусідніх
полицях плацкарта. Заважає запах
горілої шкіри. Заважає відсутність
у неї дихання.
Тому по-справжньому говорити про неї
почнуть після того, як вона зійде на нічній
безіменній станції.
Говоритимуть різне.
Оскільки і чули від неї різне.
Пам’ять водитиме нами, як відьма
в тумані, кидатиме нас в ями та вирви,
робитиме нас безпорадними в нашому бажанні
говорити від імені тих, хто лишився жити.
Сором робитиме високими наші голоси,
неточними, незрозумілими.
Гнів заважатиме нам слухати
янгольські співи весняної пори.
Але в найпечальніші дні
кружляй наді мною –
птахо довіри.
І в найглухіші часи,
посеред галасу й заціпеніння,
будь зі мною, мово –
мово сумніву,
мово втішання,
мово подяки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981246
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 25.04.2023
автор: Станислав Бельский