Зорі - неначе блискуче намисто,
Всесвіт на небо розсипав навмисно,
Вік між сузір’їв тих можна блукати,
В зоряних зграйках шукати дукати.
Місяць серпочком звиса з павутини,
Ниже на ріжки прозорі хмарини,
Світить на землю одним й іншим боком,
Так випадково, немов ненароком…
Скільки разів ми зірки рахували?
Скільки ночей і зручних нагод мали
Під зорепад загадати бажання
Про нескінченне і вічне кохання.
Чи ти рахуєш зірки вечорами?
Чи пам’ятаєш, що трапилось з нами?
Ми милувалися зорями тими,
І в одну мить стали зовсім чужими.
Шляхом Чумацьким думки покотились,
Може ті зорі нам тільки наснились?
Гонимо в далеч реальність сувору,
Й хоч поодинці та дивимось вгору.
21.04.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2023
автор: Інна Рубан-Оленіч