Вони зустрілись випадково -
Серед хрестів, поміж могил.
Слово чіплялося за слово -
З прожитих літ здувало пил.
Горнулась тиша з піднебесся,
Влягалась на холодність плит.
Пам’ять потужним відголоссям
В юність стелила оксамит.
Світили зорі вечорові,
"Смуглянку" слухали з гори.
Між тим... "Як діти? Чи здорові?
Змінив нас час..." "Й не говори..."
Вдивлялись в зморшки на обличчі,
У сиве плетиво років.
Набутий досвід ливсь у вічі -
Вертав у сьогодення днів.
"Мені пора..." "Й мене чекають..."
Розбіглись стежки врізнобіч.
Лиш душі предків, певно, знають,
Про дивність, дану двом на стріч.
20.04.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2023
автор: Валентина Ланевич