Я знаю й долю не питаю,
В майбутньому нема раю́.
Злітають МіГи й я літаю,
У думці вже в чужім краю.
Бо краюсь, що не захищаю,
Бо в підсвідомості молю,
Бо соромно мені признатись,
Що втраченого не знайду.
Прийде відбій і знов згадаю,
Що я як людство помираю,
Що важко, бо ще серце маю,
Та сили брак, не вбережу.
А день і ніч усе триває,
Сирена повсякчас волає,
Мене від дійсності ховає
Політ у сон, де гай цвіте.
Чи це законно, хто там знає,
Я відчуваю - час це гає.
Та лиш від світу я втечу,
То впевнена, що в нім живу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979614
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2023
автор: Тахіона