Мокне, кисне, розкисає
рідна ґардівська земля.
Без АЕС, мов без кресала:
світ без світла, на шаблях.
У старій макітрі хтивій
апетит всякчас росте.
Все життя у перспективі, –
мов безлистий, млистий степ.
Як замерзнуть нозі й руці,
годі бавитись в степу! –
Слухай в темряві, у грубці
тріскотливий тихий пульс.
Степ розкис. Заснув чорнозем.
В баговинні спить краса.
Хоч промерзли руці й нозі –
віра й дух не розкиса.
Будуть дрова тріскотіти,
мов розбомблені мости.
Будуть брови в мирнім світі
на вожді, в труні рости.
© Сашко Обрій.
25.11.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979437
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2023
автор: Олександр Обрій