Я їду додому, туди де родився…
Вранішнє сонце нам світить у спину,
Шлях цей проліг через всю Україну,
Яку так любив і якою гордився.
Я їду додому, далеку дорогу
Долають зі мною мої побратими,
По духу і зброї, пишався я ними,
Вони супроводять мене до порогу.
Мені довіряли, надійний казали,
Що можна зі мною сходити в розвідку.
Коли ж прилетіла та міна нізвідки,
Навиліт осколки мене пронизали.
Що я повертаюся дома вже знають…
Попереду мене душа полетіла,
Вона відчайдушно трималася тіла,
Та рани з життям несумісні бувають.
В боях не здійснив героїчного вчинку,
Виконував добре солдатську роботу,
Щоденно, постійно, до втоми і поту,
У свято і в будні, і без відпочинку.
Супроводжує сум всю дорогу авто
І мовчать побратими, вслухаючись в дощ,
Зашкарублі серця кровоточать від прощ,
Та питання в очах, - Як не ми – тоді хто?
05. 04. 2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2023
автор: Мирослав Вересюк