Ой і чому життя важке,
Буває інколи й гірке,
Нема кому сказати й слова,
Часом й думки, як та полова,
Під дійством вітру десь летять,
Від самоти не захистять.
Тобі дружбану по перу,
Шлю лист бо вже, боюсь помру,
Коли самотність, скрізь імла,
Й війна щодня, везуть тіла.
Душа стражда не передать,
Про все це болісно писать,
В буремний час не той читач,
Я попрошу, друже пробач,
Чому відрікся й за що ти,
Між нас руйнуєш всі мости?!
Де глянь шматочки паперу,
Сходить й купити лікеру?
Але уже грошви катма,
В душі натхнення теж нема,
Терпіть бракує, вже й сили,
Мов морок бродить по оселі,
Один, як перст, гряде війна.
Як спромогтися відчути,
Комусь потрібен, я бути?
Ой, що ти робиш зі мною,
Мать повернусь до запою,
Геть роздира тиша душу,
Скажи терпіть, за що мушу?!
Чи напишу, знов про весну,
І про цю прокляту війну,
В душі за друзями жура,
Й мені заначка не сестра,
Скажи, а жить, чого ради?
Ніхто не дасть, нам поради?
Мабуть піду, знову в запій,
Душа шепоче - ні, не смій,
Запроси друга ти на чай,
І свої вірші прочитай!
Думка,як зіронька ясна,
Довкола глянь, яка весна!
І самота не набрида,
Душу і серце покида!
Мабуть писать Божа воля,
Для цього нас, єдна доля,
Тож не дарма лист написав,
Вкотре відчув, я не згасав,
І оцінив своє життя,
Буду писать про майбуття,
Щоб досягти миті щастя!
27.03.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2023
автор: Ніна Незламна