Лиши мені трішки самотності,
Я мушу побути один,
Перед зануренням в соціум,
Інакше зникну мов дим.
Люди, любов і спогади,
Робота будь-де і з ким,
Шаблони по колу і колами,
Не сталий тільки режим.
За найскладнішими формами,
Зашарпаний, прілий фольклор.
Ти думаєш я здивований?
Люди тепер, як декор.
Не сміши. Голова обертом,
Знав сотні тисяч імен.
І за кожною іншою постаттю,
Однаково білий день,
Однаково чорна тінь,
І звичайний зубний біль.
Не дивуй мене своїми розмовами,
Старими , як Еверест.
Я знаю про що ти думаєш,
Я також носив твій хрест.
І коли пощастить і я виберусь,
З усього цього лайна,
Небо свідок - я просто зникну,
Від початку і до кінця.
Я буду копати землю,
В забутому Богом селі,
І досхочу наслухаюсь,
Як у квітах гудуть джмелі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2023
автор: Іво Каценбук