О біль, ти — мудрість! Сутність рішень
у порівнянні — дрíб′язок,
і темний геній розум нищить,
зіниця — загнаний звірок.
Був розум мій у згубних межах
таким ощадливим, чітким,
але настоянки на медах
так до смаку губам моїм.
Щоб злегшити останній видих
я, з точністю того звірка,
принюхавшись, знайшла свій вихід
у стебелині колоска.
О, всіх пробачити, віддати
все всім! Всім все! — окриленість
та милість тілом скоштувати
і бути повсякчасно й скрізь.
Прощаю вас, сузір′я ліри!
При вас лише від бо́лістей
моїх я плакала з невіри
над капелюшками дітей.
Прощаю вас, сторонніх руки!
Нехай ви вкрали в мене те,
що річ моя, мій гріх і муки,
моїх і нічиїх потреб.
Прощаю вас, собачі очі!
Докорою й судом мені.
І пла́чi всі мої щоночні
ще й досі у моему сні.
Прощаю недруга та друга!
Цілую поспіхом вуста!
В мені, як в мертвім тілі круга,
закінчіність та пустота.
І щедрі вибухи і легкість,
як в білому смітті перин,
і вже вага ліктя — нікчемність
чутливій лінії перил.
Лише в мені повітря, боже ж...
Чекаю, щоб на схилі днів
хто-небудь інший, болем схожий,
нехай він вибачить мені.
OSAlx 2о22-о5
Чжаомин Ву. Вдохновение
пла́чі - тут обрядова жалібна пісня
*
О, боль, ты - мудрость! Суть решений
перед тобою так мелка,
и осеняет темный гений
глаз захворавшего зверька.
В твоих губительных пределах
был разум мой высок и скуп,
но трав целебных поределых
вкус мятный уж не сходит с губ.
Чтоб облегчить последний выдох,
я, с точностью того зверька,
принюхавшись, нашла свой выход
в печальном стебельке цветка.
О, всех простить — вот облегченье!
О, всех простить, все передать
и нежную, как облученье,
вкусить всем телом благодать.
Прощаю вас, пустые скверы!
При вас лишь, в бедности моей,
я плакала от смутной веры
над капюшонами детей.
Прощаю вас, чужие руки!
Пусть вы протянуты к тому,
что лишь моей любви и муки
предмет, не нужный никому.
Прощаю вас, глаза собачьи,
Вы были мне укор и суд.
Все мои горестные плачи
досель эти глаза несут.
Прощаю недруга и друга!
Целую наспех все уста!
Во мне, как в мертвом теле круга,
законченность и пустота.
И взрывы щедрые, и легкость,
как в белых дребезгах перин,
и уж не тягостен мой локоть
чувствительной черте перил.
Лишь воздух под моею кожей.
Жду одного: на склоне дня,
охваченный болезнью схожей,
пусть кто-нибудь простит меня.
1961
дребезги - тут (устар.) мелкие частицы разбитых предметов; осколки, обломки
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2023
автор: Под Сукно