Периферійним зором я вбачаю рух своєї тіні.
Я його боюсь. Їй-богу мені страшно!
Я припинив дивитися на зорі, небо, місяць.
Перехопило дух... Мов заєць дикий,
Жахаюсь власної пітьми
і навсібіч вижаються примари. То минуле?
То вже мої гріхи прийшли за мною.
Я не хотів...пробачте вже мене нарешті,
Вас благаю...коли б ви знали,
якими муками дається каяття...
я сам себе щоночі проклинаю.
Живу мов покруч. І сльози на очах.
Не знаю...
Чи є ще шанс спокутувати біль,
що я завдав тобі?
Я ладен легко кинути у піч,
те жалюгідне існування,
що всі ми кличемо життям.
Вже підтюпцем крадеться чорнота моя за мною,
каже - покайся, грішник! Та сміється.
І я сміюсь.
Простий фінал. Кінець.
Таке моє Зізнання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2023
автор: Іво Каценбук