Від згарищ димом ріже очі,
І на зубах пісок скрипить,
Де були затишними ночі –
Місто в руїнах все лежить.
Рашистські окупанти били
І день і ніч «градом» по ньому.
Так намагалися щосили
Саме життя вбити у всьому.
Хтось все вже геть полишив,
Де рід батьківський проростав.
Один лиш пес вірність залишив
Тому, що віддано охороняв.
Лежить самотньо на порозі,
В сумних очах сльоза від туги.
Летить курява смерті по дорозі,
Та пес лиш стисне зуби від напруги.
Не пустить на подвір’я він нікого,
Хоч змерз до кісточки вже сам.
Бо і для пса звичайного такого
Є те, що не віддасть він ворогам.
– «Іди до мене рідний друже,
Розділимо окраєць від хлібини.
Обом з цією біллю важко дуже,
Бо, ми з тобою однієї батьківщини».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973948
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2023
автор: Юрій SH(Шторм)