Коли ми постаріємо з тобою...
Та вже ж постарілися ми.
Усе життя пройшли обоє,
Лежить наш путь вже до зими.
Щоб не згубитись в хуртовині,
То будем вкупці , до кінця...
Стояли ж перед Богом двоє,
Коли ставали до вінця.
Клялись у вірності й любові,
Серця тремтіли , наче птах.
Які ж то дні були чудові...
А вже сьогодні ми в літах.
Хтось вже не чує, хтось не бачить,
У когось серденько болить.
Хтось докучає , хтось пробачить,
Отак стараємося жить.
Сядемо вкупці під вербою,
Що понад річкою , в селі.
Обнімемось, старий, з тобою,
Літа згадаєм молоді.
В житті було всього доволі:
Радості , невдач й біди,
Та все пройшли ми разом ,двоє,
Час замітав наші сліди.
Ти обнімеш мене за плечі,
Поправиш пасмо сивини.
І поцілуєш... так , до речі,
Бо вже дорослі в нас сини.
І внуки , наче пташки милі,
Такі рідненькі , дорогі для нас,
Живім старенький , поки ще у силі,
І Божий день для нас ще не погас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973679
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2023
автор: Калинонька