Кухня увечері умивається вечірнім сонцем,
Її сутінкові стіни ліпляться червоною глиною,
І обличчя, обрамлене чорними зміями
дерева з вихилясами,
Пашить вогнем,
Обличчя напівстерте, напіврозмите,
Риси якого поволі тонуть у завитках холодного мармуру
І плечі занурюються у кобальт ночі.
Останній промінь потрапляє прямо
У глечик із довгою шиєю,
носик якого з цікавістю дивиться у вікно,
День стрімко скочується з полички,
Разом з тарілкою золотавого сонця -
Дзеньк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2023
автор: vero.ronica