Є мова про те, що в Україні зараз є сильні носії геніїв слова,
яких більше нема в усьому світі! Правда.
Несподівано пишу — завжди, цілком парадоксально, —
попереджую...
Тільки через засіб «сердець, які з’єднані в любові» можливе
пізнання таїн, в котрих «сховані скарби премудрості і відання»
(софії і гнозису) (Кол 2,3)
Яке то є щастя для мене, що я недосконалий! Може, трішки і
для Христа, — що я недосконалий!
Це як ? — скажуть. —Що за щастя від недосконалості?
Повторюю, що в половині мого життя виявивсь я
недосконалим!
Яке щастя ,— кажу семінаро-академ-готовченкам, — що
джміль за всіма законами аеродинаміки літати не
повинен, та сам він цього не знає, і тому літає!
— А при чім тут одне до другого? — скажуть захолоджені
водою-менталом мислителі.— Жах! Він і живе неправильно, і пише
неправильно теж, і ще й — валить на нас брили з великої купи
різного усього, та й стверджує — що це одне! Ні його, ні його брил
прямо переварити неможливо.
Моя любов до Переможниці-Богородиці тоді запалала-
запалала — запалюючи все ( і незрівнянно більш, ніж до Христа, і
це є, мабуть, неправильність теж!); вона, глупа чи не глупа, не
знаю, палала і палала (недосконала ж!) — в цім паланні я не міг
знати, чомусь я не міг взнати той факт, що я недосконалий і любов
(Боже, і яке це могло мати значення?!) недосконалою проявиться.
Мене дивують люди, які чинять не так.
Тобто не безсмертно, на глибині. А тому — не незручно для
заспокою світу!
Тому кажуть: обнімати треба — отак.
173
Так то так, але ж Бог і Його творіння... благодаттю
парадоксально ніби поєднані так, що потрібно вже або з
любов’ю обнімати... або розповідати улюбленій: це треба
робити отак...значить, процес обнімання — правильно творити
отак... Що ви мені форменну ослячість городите? — сказав би
Моцарт! нестерпноязикий — який!
Але ж як любиш, палаєш, то ви кажете — при цім треба якось
інструкцією подивитись? то ви розбираєтесь, значить, більш за
мене у цім... Ви, мабуть, досконалий, чи ангел.
Але де художній творчий поет — ангелом є?
Це — щоб я дихав, ще й писав неправдиво?
І на що ви мене підбиваєте??
Що ж я — ніби інопланетний автомат?
Я чоловік недосконалий, на щастя.
І яке щастя, що Христос-Спаситель — не автомат!!!
Ба!
Він не лише досконалий Бог — без спільності з нами
недосконалими. Хто б за Ним тоді пішов?
Полюбили всі того, хто нічого спільного з нами
(грішниками) не має?
Ні, люблять — як людське є, хоч щось..., є людина!
Це Він
мучився як ми, і просив: «Пронеси мимо цю чашу ...»
Тому Мати Божа не молила: «Пронеси вже мимо поета —
солодку безсмертя чашу...»
«Полюбіть Бога всім серцем... (найперше), душею (друге; ви
знаєте чому?), всіма думками вашими...».
Полюбіть і Її — в піст.
17.8.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971503
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2023
автор: Шевчук Ігор Степанович