У звичному відчаї - знову до тебе,
лісами під чорним небом,
нишком, бо люди злії,
та в мені ще жевріє мрія…
Навіщо - того сам не знаю,
відбився від своєї зграї,
може, хоч відваром яким зігрієш.
От скажеш мені: Та не пручайся, любий,
це зілля тебе не згубить,
мій, Богом чи чортом даний,
а трошки легше стане,
бо не люблять блохи полину,
то вже не будеш чухати спину
невпинно, де іклом не дістанеш.
Що страшного з того, як ти вовкулака?
Це мені, ти повір, однаково,
Я й сама не вовчиця чи?..
А з тобою, мій любий, вночі
хоч у норі, хоч під тином,
це й добре, що ти не людина,
я трохи повию, а ти помовчи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2023
автор: Алексей Мелешев