Як нас усіх порозкидало
По світу білому всьому.
Одні лишилися муралом
На стінах, інші у пітьму.
Пішли від спогадів, чи рани,
Забуті богом і дітьми.
Та знов іде туманний ранок
Вишкрябуючись із пітьми.
То, що було – ізнову прийде,
Хоча уже і не при нас.
Так що сиди собі на призьбі
І мрій про зоряний Парнас.
Один в селі десь стелю стелить,
Що знов снарядом розіб’є.
А в інших за кордоном стеля, -
Там він тепер гніздечко в’є.
А дехто ворогам продався,
За спокій, чи хлібця шматок.
Таким плювать, що буде завтра,
Лиш би нора, лиш би куток.
Уже не знаєш – хто тут рідний,
Не знаєш – хто насправді друг?
То ж будь перед собою гідний,
І чесним із собою будь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2023
автор: Мірошник Володимир