В тумані, що із попелу, поставало марево надій.
Дерева, вкриті млою, бачили і темряву, і світло;
Тягнулися віттями до сонця,
Корінням трималися за землю,
Яку знали тут давно.
Їм було байдуже на мороз і вітер,
Не боялися вони й дощу і снігу,
Навіть кулі, що постійно тут літали,
Їх вже не лякали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971130
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2023
автор: Mezu Svitlana