За віконечком Святвечір,
Обіймає кум за плечі.
Підморгнув, ше й посміхнувся,
Ой кумасю, я забувся,
Калач вдома та горілку,
Зате випить встиг пігулку.
Я дружину теж проводжав,
Тебе знов, нічкою чекав,
Наварила, ти й напекла,
А моя, дала драпака.
Каже там, свята минули,
В мене вуха спалахнули,
Стріла- думка враз інтимна,
Та й пора, давненько зимна,
Тож не літо, щоб по кущах,
Ич, он бісики у очах.
А ти бач, що не чекала,
Кума стіл вже накривала,
-Ой, мій теж, поїхав вчора,
Я й казала,- Нащо Жора
Ті мені всі заробітки?!
Хоч і виросли в нас дітки,
Каже хоче краще жити,
Що ж тепер вже й говорити.
Пили поспіх, закусили,
Та й не стало зовсім сили,
-Ой роки, лип- лип крадькома,
Кума хитро і жартома.
Спілкування нам до душі,
Не на часі, мабуть кущі,
Обдирали, ноги й руки,
Нас полохали і звуки.
Тих котів, що парувались,
Ми втішались, посміхались,
Тепер спогад, лиш гріє нас,
Роки збігли, на все свій час.
О8.01.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2023
автор: Ніна Незламна