Старість поглянь, чи тепер її обличчя?
Лінії штрих, згод й відбитки протиріччя,
Хоч все прожите, ніби й по твоїй волі,
Не так, на жаль, розквітла квіточка в полі.
Міленькі зморшки, напевно від радості,
Хоч смуток брав, чи доживеш до старості,
Та мрій політ, до чистого піднебесся,
То, як пігулки, завше для душі й серця.
Сприйняття сонця, надихало до життя,
В природі, дітях й онуках мала буття,
Землі щедроти, хліба по всій окрузі,
Чом не втішатись, коли ще й щирі друзі.
В пору вечірню, видіння, то, як у снах,
Що ти ще зовсім… молода, блиск у очах,
У спілкуванні, з коханим - кращим другом,
У ліжко кава, уже й зника напруга.
Глибокі зморшки, від зла пережитого,
Що за плечима, від життя смугастого,
Можливо в пам’яті, забутого давно.
Але, не зникли сліди непоправного.
Підкралась старість… лишився слід й на скронях,
То від печалей, тривог, болі й безсоння,
Як босонога, на свій шлях стежка в росах,
Надійсь на краще, хоча жаль, сніг на косах.
Він не розтане, ні, хіба підфарбуєш,
Вже до люстерка, ти стук серця відчуєш,
Шаленно б’ється і без твоєї згоди,
Бо ж не поверниш, вже чарівної вроди.
Тож зрозумій, змирись, це старість підкралась,
І якби ти, хотіла і не сподівалась,
Що зморшки згубляться, як весни квітучі,
Повір, не зникнуть, як хмарини пливучі.
Чи швидко й тихо, отак плинуть роками,
Не втрачай мрій, не загубись між стежками,
Когось напевно, за тебе бере заздрість,
Сумління вдачі, чи зустрічати старість?
**
Так тож все доля…. мо" на сльози радості,
Ти в сподіванні, дожити до старості.
08.01.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2023
автор: Ніна Незламна