Чоловікові
Вже лютує, коханий, зима.
Заметілі метуть без упину.
А я тут залишилась одна
У лиху, полохливу годину.
Не зустріну тебе наяву.
Плечі кутає хустка вдовина.
– Запитай, як без тебе живу
У чеканні тривог щохвилини.
Ще торую дорогу земну.
– Та чи є ще у тому потреба?
Навіваючи тугу й журбу,
Дні і ночі минають без тебе.
Лиш приходиш у зболені сни,
Де з тобою йдемо неквапливо.
– Як не впасти у відчай? Скажи!
Де розраду знайти серед зливи?
– Як здолати жахіття війни?
Ріки сліз переповнили вінця.
Червоніють від крові сніги,
Землю нівечить чобіт чужинця.
Скоро рік на підході Новий,
Та без тебе він прийде уперше.
Холодить від колючих завій.
День стає проти ночі все менше.
А на дворі, коханий сніжить.
Заметілі метуть без упину.
Лиш тримається спогадів нить,
Де ми вдвох на пожовклих світлинах.
16. 12. 2022 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2022
автор: laura1