Знаєш, а ми колись боролися за наше щастя.
Шукали вільні миті для подиху на повні груди.
Розпалювали все яскравіше те багаття
Й плювать хотіли, що про нас говорять люди.
Горіли полум’ям палким видкриті спраглі душі,
Іскрились зорями вночі очей бездонні плеса.
Нам вистачало сил й снаги здолати пішки сушу,
Але забракло розуму щоб взяти в море весла.
І уявляючи, що стали капітанами есмінців,
Які несуть нас крізь буремний океан життя,
Ми навіть не помітили, як простаки з провінцій
Прокинулись рабами на галерах каяття.
Ми вірили колись, що нам весь світ належить.
Ми думал, що зможем підкорити всі вершини
І не шукаючи собі простих шляхів і стежок,
Ми крокували весело шеренгами у домовини.
Та нам не жаль змарнованих секунд і митей
І ні на йоту ми не змінимо свій грандіозний план:
Ми будемо гребсти в цьому дірявому кориті
І що б не сталося - перепливем цей клятий океан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2022
автор: mechanical_patriot