Вечір. Темно. В чергове вимкнули світло. Вляглась спати, закашлялась, подумала:
- Треба натерти груди мурашиним спиртом, а то ще захворію, зима все таки.
Ліхтарика не вмикаю.Навпомацки дійшла до ванної кімнати, знайшла пляшечку та відкоркувала, нюхнула.
- Спирт?.. Спирт.
Від душі натерла себе рідиною, що пощипувала мені долоню, а на ранок, коли розвиднілось, випадково глянула на свою руку. Уся моя долоня в зеленці, як та весняна молода травичка на моріжку, обличчя також трішки зазеленіло теплими барвами і мої груди, ритмічно погойдуючись у такт диханню, ніби від легкого подиху вітру, манили зір ще не зовсім спілими, запашними, зеленими грушами.
- А, бодай, ти скис на сироватку, бункерний діду!
Це ж треба було так переплутати в потемках пляшечки, що стояли поруч одна побіля одної.
По хвилі заспокоююсь.
- Які дрібниці, тільки би не було цієї триклятої війни і, щоб усі люди жили мирно та завжди мали в своїх оселях і світло, і тепло, і родинний затишок. Бережи нас, Господь!
світлина моя
04.12.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2022
автор: Валентина Ланевич