у тумані
зникають дерева, як привиди,
ланцюгами незримими
приковані до землі,
останнє тепло вологими хвилями
відділяється од ріллі,
наче душі воскреслі
тріпочуть крильми
білими
і вгору здіймаються
з пересяклих дощами полів
густо парують поорані ниви,
стелить холодні сиві гриви
останнє тепло вологе...
бавиться
в об"єктивну реальність дорога,
каже: бачиш, світ довколишній є,
але тільки "зараз і тут" існує -
і позаду, і спереду,
як і з кожного боку,
усього лиш на декілька кроків,
бачиш, що світ, наче кокон,
доокруж тебе є
лиш наскільки обмежене око
твоє
сягає,
а далі - безмежна тиша, порожня імла,
таємниця велика бі-ла...
біла імла, безмежна тиша...
прозирає
проз таємницю душа,
радіє,
наче рідну домівку упізнає -
"...у отця небесного
чертогів багато..." -
свою домівку упізнає,
рідну батьківську хату -
нарешті вдома...
загоїти рани, спочити
і далі йти: розвиватись-рости -
творити
прекрасні нові світи
співтвори-Ти
вічна душа
серед туману сама -
вдо-ма
25.11.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966623
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2022
автор: Валя Савелюк