Якби життя почати знову
і оминути помилки.
Це як вдягти сорочку нОву,
чи то в старій латать дірки.
Та доля вже лягла межею,
вже за якою – небуття.
Без спогадів, без каяття
з останніх сил крокую нею…
І як зібрати рештки сил,
зібрати долю у дорогу?
Чи встигну помолитись Богу,
в якого захисту просив?
Чи захисник той Бог народів,
той Бог небесний, Бог-Творець?
Вже про земних й казати годі:
із сліз і крові їх венець,
лише карають, не минають,
в війну та в пошесть з людством грають.
Ці не дадуть нове життя,
й старе змарнують і вкоротять,
останнє знімуть… до взуття,
до крові душу заскородять…
Де те життя, той шлях до Бога,
до того Бога, що один,
один єдиний, як дорога
у вічність без кількох годин,
який спасає, не карає,
є справжнім Богом, не на пів,
велику добру силу має,
без пап, без ксьондзів, без попів?
15-24 листопада 2022 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966595
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2022
автор: володимир мацуцький