Заплаканий хлопчик стояв серед двору.
Коліна в крові бо, невдало упав.
Усім було видно сльозинку прозору
І стогін дитячий повітря порвав .
І мама і баба підбігли до нього :
-Тихенько малий , ти ж мужчина не плач !
Це ж хто залишив серед двору самого ?
Це ми винуваті, нас синку пробач.
Цукерка вже в роті і дують на вавку.
І линуть слова, щоб собака хворів.
І щоб у кота заболіли дві лапки …
І баба найкраща з усіх лікарів.
Із заду його підняли, аж угору,
То батька могутні обидві руки.
-Ану покажіть нам майбутню опору!
І сина притис до своєї щоки.
На вушко сказав -
Ти поплач ,поки можна ,
Не слухай бабів,голосніше реви.
І я б теж заплакав , та бачиш не можна ,
Бо сльози лишають глибокі сліди .
Як виростеш сину ховатимеш сльози ,
Так прийнято в нас ,то є слабкість знак .
Попереду будуть дощі і морози,
Багато чого, ще відчуєш на смак.
Маленький затих , сльози витер руками :
- Пустіть мене тато , уже не болить.
Я плакав для баби і плакав для мами,
Дивився , хто швидше із них прибіжить !
7.11.2022р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2022
автор: Степан Олександр