Ти не дивись на мене так,
Що я сумна, ти теж сумна,
Наші серця хоч б’ються в такт,
Але ж ти осінь золота,
Я ж така жіночка проста.
Жорстокий бій, горить земля,
Жага життя, щастя, волі,
Плачеш дощем і плачу я,
Наперекір своїй долі,
Лежать сини, там, на полі.
Їм би ще жить, сіять зерно,
Успіх людини - скарб життя,
Збирати хліб, дарить добро,
Щоби щасливим майбуття,
Не знало б воїн те дитя.
Сумні світанки, ген, здаля,
Знов чути гул, летять дрони,
Привіт від раші, від царя,
Без стриму шлю їм прокльони,
За мить, молюсь до ікони.
Бога питаю, чом війна?
Кому потрібен жах, страхи?
Знаю не наша це вина,
І за які, це нам гріхи?
За що бідують дітлахи?
За те,що ми, працьовиті?
Достаток, розум все при нас,
Щодня всміхнусь до блакиті,
Ціную землю, мирний час,
Втішаюсь діткам повсякчас.
Осінь сумна… легкий танок,
Ведуть листочки у садку,
Сповива холод від думок,
Душа стражда, в ріднім кутку,
Сприймаю біль, небезпеку.
Я хочу миру, як й вона,
Тепла й ніжності від сонця,
Нехай навік згине війна,
Й промінь впаде на віконце,
Розквітне наша Батьківщина!
А за вікном, знову дощить,
Війну забути б, хоч на мить…
23.10.2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2022
автор: Ніна Незламна