[b]Так хочеться світла відчути,
через темряву столітньої ночі.
Марево стелиться звідусюди
та затуляє блакитні, та стомлені очі.
Так хочеться невловимого щастя,
що пташкою щебече з утаємниченого гаю,
молитви гарячої та причастя,
яка б доброю вістю літала по рідному краю.
Так віриться у перемогу світанку,
Над сутінками здичавілого звіра;
У боротьбі до останку,
Гартується дух і тіло;
Побачити любові промінь,
На небосхилі буття та життя.
Твої тендітні долоні,
Зігріти під бомбами,
В укриттях...
За цим всім прихована спрага,
Бажання розбити ці грати,
Сталевими жерлами чорними
Стогнуть усі гармати,
Тарахкотять кулемети,
Та гуркотять "Хаймарси".
Палають ворожі намети,
Від Курська, Бєлгороду та Донбасу.
Крокує піхота у наступ,
Тікають у паніці звірі...
Цей шлях починав я з "ПЛАСТУ",
З тату тризубу на шкірі...
Тепер лише прагну помститись,
За ті безневинні душі,
І Господу помолитись.
Сповідатись Тобі я мушу...
Триває війни колотнеча,
Супроти кремлівської банди.
Тримають країну на плечах,
Могутні, сміливі Атланти.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963401
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2022
автор: CONSTANTINOPOLIS