Лягла вже осінь інеєм у коси,
Літа ж сліди лишили на лиці,
Та це мене не змінить – не підкосить,
Хоч не купалась я у молоці.
Ішла життям, як людям подобає,
Із неба не хапала теж зірок,
Про чорний день багато не надбала,
Бо з совістю завжди звіряла крок.
Йдучи життям, я не лічила кроки,
Де більше було радості, ніж бід,
Воно ж мені підносило уроки,
Не дозволяло плакати й слабіть.
Траплялися тунелі й лабіринти,
Та вихід з них знаходився щораз.
Хотілось і висоти підкорити,
Але ж я – жінка, а не скалолаз.
Йшла… Мозолі і досвід набувала
Й любові не втрачала до людей,
Дітей і внуків нею напувала,
Гадаю, їх вона не підведе.
Пізнала й горя смак – він полиновий,
Але життя без нього не бува.
Кохання теж навідалось медове,
Без подарунків і гучних бравад.
Вино осіннє п'ю я й не нап'юся,
Бо чудодійна сила є у нім.
Всевишньому вклонюсь і помолюся,
Аби поставив крапку у війні.
Так і несу своє життєве кредо.
В нім – до землі, до рідної любов,
І іншого життя мені не треба,
Лиш би послав нам перемогу Бог!
17.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2022
автор: Ганна Верес