Падолистом Осінь сум з чола згортає...
Вже й дощі сховала пазухами хмар...
Мабуть, трудівниця про війну все знає,
Зболеній землиці не шкодує чар.
Подружилась з Сонцем… Прядиво кидає
Під безмовний Вітру легкокрилий спів...
Візерунки крОснам в пелену складає
На сорочку білу для своїх синів.
На сувої чистім - кетяги калини,
Золотом-багрянцем шиє оберіг…
З горлицею тихо світом він полине
Де в боях синочки - упаде до ніг.
Заголосить Вітер, розмота по полю
Диво українське – ткане полотно…
Захистить солдата в боротьбі за волю
Піт гіркий, кривавий убере воно...
Осінь журавлина, не шкодуй палітри,
І не лий дощами материнських сліз…
Війни темний морок на малюнках витри
Хай блаженно–мирним буде твій ескіз.
[u]Кро́сна — ручний ткацький верстат. [/u]
17.10.2022
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963134
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2022
автор: Любов Таборовець