Гірчить охра із кумачем,
Заправлена лимонним світлом,
Яку потроху під дощем
До сірих гілок буде змито.
І ніби свіжих вафель хруст,
Просушене тріскоче листя.
Та птахи крик, немов би з вуст
Рудої мавки: обізвися!
А лісовик сидить в кущах,
Стомився , дочок виглядати.
Мох бурий висне на плечах,
Почервонілий плащ строкатий.
І поки не заснув ще ліс
Дівчат збирає жовтооких,
Що золото вплели до кіс.
Вони йому ще та морока!
Кружляють радо між дерев
В нових сукеночках барвистих,
Він до зими їх не збере,
Тож хоче задобрить намистом.
І шкутильгає лісовий
В колючі зарослі за глідом
Щоб на прикраси підловить
Отих бешкетниць , що і сліду
Не залишили по собі,
Бо що їм дід, у лісі справи :
Там чутно гомін між дубів
Де ліс рубають хлопці браві.
І поки осінь золота
Тримати буде лист останній
Жагучі мавчині вуста
Шукатимуть собі кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2022
автор: Lesya Lesya