Дивлюсь на листя золоте
І сум такий мене бере,
Бо досі відповідь я не знайшла,
У чому сенс людей буття.
Красиве листя золоте,
Та скоро долу все впаде.
А чи згадаємо зеленим ми його,
Як зжухне? Наче й не було!
Ростемо ми як листячко оте
І думаєм, що не впадем.
Та осінь прийде до кожного із нас,
Така ось правда, без прикрас.
Тоді ж у чому сенс буття?
Нам виніс вирок вже суддя:
По кожному залишиться лиш тлін,
І навіть згадка з часом згине.
В масштабі космосу і світу,
І люди, й листя - просто миті.
"То на́що нам даровано життя?" -
Спитає хтось. Не знаю я.
Але скажу вам, друзі, так,
І це усім відомий факт:
Без листячка - не буде і повітря,
То є його життєва битва.
А у людей завдання інше,
Але потому ненайгірше:
Повинні ми підтримувать Добро
В двобої, який почало Зло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2022
автор: Яніта Владович