Згасає пам'ять
незабутніх спогадів, перебирає
зникаючих слідів засохле листя.
- Позаду порожній дім.
Попереду дороги
ведуть в краї самотні і безплідні.
І плаче дощ з очей у очі,
неначе осліпляє вічність. -
Нехай цей дім німий, закритий,
хоч я не в ньому, я там є.
І... прощавай! ти, що відходиш
не повернувши голови!
[b]Juan Ramón Jiménez EL RECUERDO SE VA[/b]
El recuerdo se va
por mi memoria larga, removiendo
con finos pies las hojas secas.
— Detrás, la casa está vacía.
Delante, carreteras
que llevan a otras partes, solas,
yertas.
Y la lluvia que llora ojos y ojos,
cual si la hora eterna se quedase ciega. —
Aunque la casa esta muda y cerrada,
yo, aunque no estoy en ella, estoy en ella.
Y... ¡adiós, tu que caminas
sin volver la cabeza!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960395
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2022
автор: Зоя Бідило