Ось відео потрапило на очі –
Розмірений і тихий в ньому час,
Де все спокійно зранку аж до ночі,
Де ще війни нема і все гаразд.
Ти в ньому йдеш по стежці між полями,
Ступаєш безтурботно по траві,
Твій образ змитий сірими дощами,
Сліди ховає в темній десь імлі.
А я ловлю їх слізними очима,
Немовби, хочу мить цю зупинить,
Закрити шлях залізними дверима,
Щоб ти не йшов, а залишився жить.
Я кожен рух ловлю твій, ко́жне слово
І кожен звук між краплями дощу,
Збираю образ твій докупи знову..
Немовби, цим тебе я оживлю.
Дивлюсь, передивляюся вже вкотре
І буду ще дивитися не раз…
Хто ж знав тоді, що нас чекає горе,
Що прийде ще страшна біда до нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2022
автор: Ольга Калина