За тридев’ять незнаних летовищ і вокзалів,
В чуже пірнувши літо, не затишно мені,
Але в один з таємних відчинених порталів,
Навчилась долітати, тримай і обійми.
Заручниця назавше, бо так хотіла доля,
Отак зумисно взяла наврочила і все,
Обіч я тут і поруч, по колу, все по колу,
Мене в твої долоні метеликом несе.
Поглянь,- пилок лишився із крилець, що тремтіли
На грудях, на повіках, на скроні, на щоці,
Як солодко тулитись, усе як ми хотіли,
І стишившись заснути на рідному плечі.
Лишень би чорні круки не стали на заваді,
Полишмо все на світі, від неба до землі-
В етері миготливім зіркового параду
Залишимось живими, хоч ми таки земні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2022
автор: Лана Сянська