Пробач, матусю, що не повернуся,
Що зморщечкою ліг біля очей,
Я у бою з рашистами спіткнувся,
Й з моєї рани кров твоя тече.
Пробач, матусю, за мій гріх невинний,
За те, що одягнув тебе в печаль,
За горя невимовного лавину,
А я не встиг підставити плеча.
Пробач за все, моя люба матусю,
За рану ту, що у твоїй душі,
Що до грудей дитям не пригорнуся
І не зіб’ю росу на спориші.
Пробач, матусю, що не повернуся,
Я прилітатиму до тебе в сні,
Промінчиком веселим посміхнуся,
Краплинкою дощу впаду до ніг.
Пробач за ранній сніг, моя матусю,
Що засвітився у густій косі,
З небес тобі я, рідна, поклонюся,
Сліди залишу ранком у росі.
Пробач за зморшки й сивину у косах,
За втрачені в війні цій мирні сни,
За всі твої невиплакані сльози,
За світ без мене, темний і тісний.
Пробач за те, що я не повернуся,
І квітів перших вже не принесу.
За спокій твій я щиро помолюся,
Аби став легшим материнський сум.
12.09.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2022
автор: Ганна Верес