[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=effkoBQqm7g[/youtube]
Так схуд й поблід небесний Місяць,
Таким тоненьким раптом став.
І не знаходить собі місця,
З тих пір, як Мавку покохав.
Він береже від всіх цю тайну,
Старанно в серці заховав.
Любов була ця незвичайна,
Про це він добре давно знав.
Про неї мріяв він щоночі,
Та це були лиш міражі.
Так подивитись хотів в очі,
Що так далекі й теж сумні.
Як дотягнутися до неї,
Узнать людську ту теплоту?
Назвать хотів її своєю,
І стерти з серця гіркоту.
Він бачив Мавку біля річки,
Вплітала квіти в довгі коси.
На це дивився кожну нічку,
А як блищали в квітах роси!
На плечі падало волосся,
Гнучкий, красивий, тонкий стан.
Він це придумав, чи здалося,
Що обіймав красу він сам.
В його душевній порожнечі,
Вона була, як діамант.
Та він не вірив своїй вдачі,
Бо все було тільки обман.
Кидав їй місячну доріжку,
Надію все-таки він мав.
Та не на ту дивилась стежку:
Лукаш давно її кохав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2022
автор: Н-А-Д-І-Я