Старий батько не нажив
За життя нічого
І промовив при кінці
Так до сина сво́го:
"Цей годинник золотий,
Родинний, ти знаєш,
Віднесе́ш його в ломбард
І там запитаєш,
Скільки ко́штує і з ним
Назад повертай,
І про ту їхню ціну
Мені дати знай".
Запитав, вернувся й каже:
"В 10 оцінили,
Бо його за всі роки́
Вже досить зносили".
"Тепер йди до ювеліра,
Хай дасть свою ці́ну".
Пішов син, правда скрививши
При тім трохи міну.
"Оцінив в 150 і був радий взяти".
"А тепер його в музеї
Треба показати".
Рад не рад пішов в музей,
Назад повертає
Фонтан радості з очей,
Ледве промовляє:
"Дають, батьку, 500 тисяч!!!
Кажуть унікальний!!!".
"А тепер послухай, сину,
Мій ро́зказ повчальний.
Не лишайся там ніколи,
Де тебе не цінять.
Витруть ноги, не слухавши,
І за гріш замінять".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958723
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2022
автор: Олекса Терен