Її звать Зоя, відзразу полюбив
На тонку шийку, їй поясок купив,
Зверху чуть злата, а знизу м’якенький,
Щоби неспоплюжить, той вид, гарненький!
Шийка довгенька та вгадав, пасує,
Вона ж хитренька, знову вередує,
Веде очима- враз колом й до неба,
Я ж посміхнуся, кажу- Оце ж треба!
А погляд ніжний, очі, як зірниці,
Дружба міцненька, заздрять молодиці!
Напевно любить, бо ранком цілує,
Добре поглажу вже ласку відчує,
Трохи нервуюсь, бо кричить бе-бе-бе,
А може каже, дуже любить мене?
Об ноги треться і тягне голівку,
І б’є копитьма, як жену горілку,
Немов дружина, больно товче в спину,
Я ж її лЮблю, мов свою дитину.
Лиш вона вислуха, як на підпитку,
Дружина сердиться, відводить пику,
По селі мова, коханочку маю,
Як сто грам вип’ю, Зоєчці співаю.
13.08.2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2022
автор: Ніна Незламна