Ненавиджу! І проклинаю до сімсот сімдесят сьомого коліна
Не знаю навіть, як назвати всіх, хто чорно мою знищує країну.
Не треба мені хоча б зараз нав'язувати морально-християнські цінності
Про любов до ближніх, прощення ворогів.
Та скажи, мій Боже, чому ж ти не зумів
І так у цьому житті хворе те сонечко у візочку вберегти у Вінниці?
Та краще б у презервативах їх спустили в брудні руські унітази,
Та краще б недоматері їхні зробили аборт, зменшивши проказу!
Псалом дев'яностий вже знаю на пам'ять, а де гарантія, якщо молилися
Миколаїв, Одеса, Харків, Кременчук,
А тепер то жертви терактів, вражих рук!
І скільки ще міст, людей завтра продовжиться, і хто наступний, чи невже я з милості?!
Добро колись, без заперечень, переможе все зло й темряву цю - світло,
Заїждженою щемить піснею - не кожен на жаль зможе бути свідком.
Не треба, прошу, мене зараз вгамовувати: "у тебе все ще буде, дівчинко".
Я б хотіла, перш ніж по-кепському помру,
"Я тебе кохаю" промовити комусь.
А можна, скажіть, нещасть наших причині за упокій в церкві поставлю свічку я?..
25.07 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2022
автор: Амідала Саудаде