Сивий туман нашу душу накрив,
У той самий день, у той зимній ранок,
Вже майже з весною наш сад говорив,
І сонце тепліше світило на ганок.
Ми спали, не знали, такої біди,
Яка вже так скоро взяла у тенета,
Нечесної битви, цієї війни,
Можливо про неї казали прикмети.
А ворог все знав він ішов крок за кроком,
Він знав про загибелі, все планував,
Знав,що кровавими зробить ці роки,
Й наказ доленосний, жорстокий віддав.
Пішли окупанти на землю священну,
По трупах ішли по дитячих життях,
Дісталась війна і до тебе й до мене,
Жила в наших снах, жила в наших днях.
Сотні ракет нам буття руйнували,
Сотні снарядів летіли згори,
А небо палало, небо страждало,
Воно ж тут не винне - винні "вони".
Вони ж наші будні війною труїли ,
Кляті ті демони вкрали весну ,
І собі і людям життя все згубили,
Занапастили країну мою.
Але з нами разом й себе вони вбили,
Бо відтепер в них не буде життя,
Цього не відмити, хоч скільки є сили,
Цього не забути до скону буття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2022
автор: Вікторія Павлюк