[b][i][color="#0fa302"]Ти все куєш для нас роки, зозуле,
Може й насправді, знаєш, скільки їх.
Чи є, скажи , стежина у минуле,
Яка веде на батьківський поріг?
Серед дерев, густими споришами,
Крута, аж ген, до самої межі.
У дім, де пахло завжди пирогами
Де нам раділи щиро й від душі.
Як і раніше, росами сповитий,
Любистку кущ під маминим вікном
А на столі, хустинкою прикритий,
Стоїть гладущик з свіжим молоком...
А з-за причілку зараз вийде мама,
Бринить на віях радості сльоза...
Десь це сховалось за густим туманом,
Цей кадр життя не вернеться назад.
Чи ж є у світі у минуле стежка
Та, куди водять стомлені думки?
Нема її... Лиш пам"яті мережка,
Яку не здатні стерти і роки.[/color][/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2022
автор: Любов Іванова